Згадаймо епоху комп’ютерних клубів початку 20-х: як це було

Із закриттям «тих» комп’ютерних клубів (КК) пішла ціла епоха… А пам’ятаєте, як весело було рубатися в CS 1.6 по локальній мережі? Як поєдинки у віртуальній реальності могли запросто перенестися в реальність уже нашу, якщо гравці були досить темпераментними… А крики – «залишилося 5 хвилин»… Так, був час.

Комп’ютерні клуби на початку нульових з’являлися майже кожен день, щоб потім почати не менш швидко закриватися. Пропонуємо згадати, як це було, а заразом розібратися в причинах швидкої появи і не менш швидкого згасання таких клубів.

Комп’ютерні клуби початку нульових: як це було…

Невимовна атмосфера…

Чому ми любили комп’ютерні клуби? Очевидно, тому що у нас вдома комп’ютерів не було – у найкращому разі розваги закінчувалися на копії NES, тобто «Денді», піксельна графіка якої дуже відрізнялася від того, що можна було побачити на обкладинках піратських дисків на ринках. Тоді мало хто міг дозволити собі комп’ютер, зате дуже багато хто хотів познайомитися з новими досягненнями гравців.

Так, вульгарні хлопці придумали нову схему для заробітку грошей: вони просто скуповували парочку комп’ютерів, орендували приміщення недалеко від школи (а іноді й у самій школі), наймали адміна-гіка, який стежив би за клубом, і все! Бізнес готовий! Втім, ті, хто навчався у школі в нульові, пам’ятають, що іграми захоплювалися не тільки їхні однокласники, а й більшість «чітких пацанчиків», тож похід у КК цілком спокійно міг закінчитися мордобоєм або «дай пограю 5 хвилин». У топових клубах, до речі, пізніше почали ставити охорону, але таких було небагато, і здебільшого охорона лягала на плечі адміну.

О, а ви були у комп’ютерному клубі на початку нульових? Якщо так, то згадайте, які там стояли комп’ютери? Напевно, суперпотужні ігрові машини, останнє слово техніки… Хм, насправді ні. Конфігурації відрізнялися від клубу до клубу, і якщо не брати «лухарі» заклади (яких була всього пара-трійка на місто-мільйонник), комп’ютери там були дуже посередні: процесори Pentium III або Athlon XP, випущені в другій половині 90-х, з частотою від 800 до 1500 МГц 0 на 32-64 мегабайти відеопам’яті. Оперативної пам’яті було не більше – від 128 до 256 гігабайт.

Оскільки «швидкісним» інтернетом на той час вважали телефонну лінію (о, а пам’ятаєте, які страшні звуки видавали модеми тих років…), що забезпечувала швидкість у кілька десятків кілобайт за секунду, більшість клубів узагалі не парилися з підключенням інтернету, а просто з’єднували комп’ютери в локальну мережу… Мабуть, наша пам’ять і відчуття ностальгії мають набагато кращу думку про комп’ютерні клуби, ніж вони були насправді.

Якщо так, то чому вони «злетіли»?

Ну, одну з причин ми вже згадали: комп’ютери на початку нульових були, швидше за все, рідкісним явищем. Далеко не в кожного було 1000 доларів на коробку, що дзижчить, яка їсть електрику і … Незрозуміло, що робить. Перш ніж почали з’являтися перші клуби, люди взагалі не розуміли, навіщо їм комп’ютер вдома. А ось покоління тих, хто побував у клубах, за кілька років таки приходило до покупки власного комп’ютера. Аудиторії КК у 2000-2002 було по 16-20 років, а активно скуповувати домашні комп’ютери в Україні почали десь з 2004 по 2007 рік. Збіг?

Ще одна причина – відсутність швидкого інтернету в ті роки, так само як і мала кількість онлайн-ігор. Грати «по сітці» не було з ким – це треба, щоб був інтернет і в тебе, і у твоїх друзів, що суто за шансами було порівняно з виграшем у лотерею. Ну а в клубах, де комп’ютери об’єднані у швидку локальну мережу, із цим не було жодних проблем. Прийшов, заплатив трохи грошей, граєш з комфортом і без обмежень щодо трафіку (пам’ятаєте інтернет за картками?).

Та й кількість клубів, які несамовито розмножувалися, поступово збільшувала конкуренцію, що вже не робило відкриття такого закладу «гарантовано прибутковим». Ну а топовим клубам, як не дивно, доводилося знижувати ціни, що призводило до скочування їхнього сервісу до рівня звичайних «підвальчиків». Загалом те, що вони закриються, було лише питанням часу.

А що зараз?

Комп’ютерні клуби дуже трансформувалися. Ось кажуть, «все нове – це добре забуте старе», і хто міг би подумати – КК експлуатують саме цю ідею, але по-своєму! Якщо раніше це були місця, куди ти приходив просто пограти, то тепер, коли комп’ютер є у кожного, це зайвий привід вийти на вулицю, щоб побачитися з друзями і пограти в незвичній обстановці. Начебто все те ж саме можна зробити і вдома, але, якщо у вас немає потужного ПК або ви затятий «хойщик» – по можливості шлях до комп’ютера варто тримати через вулицю.

Та й, заради справедливості, якщо ви граєте тільки з друзями і робите це досить рідко – який сенс витрачати пару тисяч доларів на хороший ігровий комп’ютер, якщо можна за умовні «100-годину» пограти на такому ж комп’ютері, але вже в клубі?

Є ще ностальгічні клуби – ну, це ми їх так називаємо. Це заклади, які спеціально зроблені «як тоді» – із софтом початку нульових, іграми та, відповідно, комп’ютерами. Все, аж до постерів на стінах, переносить тебе назад у нульові, щоправда, конфігурації комп’ютерів там дещо потужніші: зазвичай на Pentium 4 або навіть ранніх Core 2 Duo. Якщо пощастить, то навіть адмін буде із сальним волоссям, але ось публіка – на жаль. Школярів і «гопоти» там не буде, будуть тільки дідки, які ностальгують за своєю молодістю.

Загалом, комп’ютерні клуби – феномен, який спочатку сам різко з’явився, своєю появою створив умови для власної загибелі, після чого, порівняно недавно, відродився як птах-фенікс, але в більш стриманій формі.

А ви по молодості зависали у таких закладах? Чи, може, ходили туди замість школи? Пишіть у коментарях